Площа Слави

 

     Так почали називати Майдан Незалежності в ті морозні дні, коли важко було не тільки співати, а навіть дихати в шарф. Багато годин провів Слава Вакарчук в ці дні на збірній естраді Майдану.

     Тоді ніхто ще не знав,  як закінчиться протистояння.

     Здавалося, що той Тітанік, як чомусь назвали телевізійники країну на другому виборному марафоні Кучми – вже на дні. Навколо – хвилювання та людський потоп. І тільки „Ноїв ковчег”, який висвітлює на Площі прожектор, колихаєтся над людським морем. Люди простягують до нього руки – там народні лідери. Зі сльозами в голосі Ю.Тимошенко звертається до людського моря.

     Ці люди мали бойових командирів і могли б стати армієй. Але стали армієй надії і добра. І очолив її Слава.

     Ми бачили як на Банковій вночі тривав його нескінченний концерт. Як слухали його люди в машинах з російськими номерами. (В России, доречі, теж «не бездельники и могли бы жить.  Им бы понедельники – взять и отменить»).

      Російськиі машини були обклеєні статтями з російської газети „Коммерсант”. Це потім ми дізнались про блискучі статті Панюшкіна, Кісельова та Доренко. А в той час вони слухали Славу Вакарчука. Навколо стояли намети, горіли вогнища, грілися кавою.

Росіяни знали, що:

                                «Об огнях, пожарищах,

                                  О друзьях-товарищах,

                                  Где-нибудь, когда-нибудь

                                   Мы будем говорить.»

     І вони розповідали: в репортажі Панюшкіна було надруковано: «О том, что здесь обстановка спокойная, люди уверенные в победе, я могу заверить читателей России как очевидец. Меня волнует другое: чтобы не одна гнида не дала провокационного приказа и чтобы никто из ребят не постардал. А сейчас я поднимусть в свой номер гостиницы «Украина» и буду писать статью о том, как здесь классно!».

     А голос Слави – лунав. Він був готовий викликати вогонь на себе. Рідні хвилювалися про всіх, хто на Майдані. Але прожектори висвітлювали як ціль тільки Славу.

      В один з вечорів в Жовтневому Палаці ми слухали пряме інтервью, яке йшло одночасно з тележурналістом Кісельовим та колишінм президентом Чехії Вацловом Гавелом, який давав його з лікарні. Кісельов сказав: „Еще может быть всякий конец. Но перед тем, как это сделанно  - я снимаю шляпу!”.

     А голос Слави – лунав.

     Вацлав Гавел зауважив:

      „Ми боролись з немічним соціалізмом. А тепер. – я хочу зауважити – молодь веде війну з сильною мафією. Я враженний!”

      А голос Слави – був за вікном Жовтневого.

     І ось він тепер перед нами. Радник Президента зі справ молоді. Який зійшов не з п’єдесталу, а просто – Славко – друг, брат, бойовий товариш.

     Славу відрізняють три речі:  інтелект

                                                      європейстька культура Галічини

                                                      і романтизм.

Словом, три в одному.

       Для того, щоб відчути, що таке етика Галічини, яка ще до Другої Світової війни відносилась до Європи, інша ніж у Східної, наведу приклад. Одне молоде подружжя, яке вже давно живе закордоном і має двох дітей, згадувало про те, як вони познайомились. Хлопець з Галічини підійшов у холлі Консерваторії до гарноi киянки, яка читала росклад і сказав:

     -  Чи я можу тебе запросити на каву? Так?! Ти згодна? Чи я тебе цім не скомпроментую?

Чому киянка дуже здивувалась. Так відрізняються наші культури навіть у кордонах України.

     Вчора в Києво-могилянський академії відбулася зустріч зі співаком під назвою „Майбутне України – гуманітарний вимір”, яку Славко розпочав словами:

      -„Я не буду говорити про занадто серьозні речі. Бо все одно ви все забудете і підете пити пиво.” Помітивши, що студенти, зніяковіли, він тонко пом’якшив формулювання:

      - „Ну, я б, принаймні, так зробив!”

     Одна з перших записок виступаючему радила: „Славко, забий на все і рідій життю!”. Він відповів:

     - „ Я так і зробив в дев’ятнадцять років. Коли моє життя ще було чистим листком.

Про життя в нашій країні, Славко радив у всіх справах починати з себе. Щоб не було так, як то буває: „Батько ходить по хаті у чоботтях, а сина змушує знимати свої”. Приводив приклади з життя інших країн. Деяки студенти, зовсім як старічки казали, що нам не треба рівнятись на інші країни. Тоді Слава задав питання:

     - „Чому ви тут вчитесь?”

І з’ясувалось, що серед причин одна була – виїзд у інщі країни на роботу.

     - „Ну от вам і відповідь відносно інших країн. Та давайте не перетворювати нашу зустріч на лекцію з філософії. О! Вже переходять на задні ряди цілуватися.”

„Яке пиво ти любиш?” – запитали студенти. „І що тобі подобаєтся в Україні найбільш?”

     - „Ну, звісно, не пиво. Тим більш, що я не п’ю пива. Якщо п’ю, то чогось міцнішого і „по чуть-чуть”. Наступна записка була такою: „Дякую за відповідь про пиво”.

Славко:

             - О, зав’язалась переписка!

Питання: Чи ти міг би бути продюссером чи меценатом молодого таланту?

-          Так. Я це роблю. Коли в одній з моїх пісень пою: „Все тобі віддам”, - це вже має відношення до меценатства, - пожартував співак.

     Одне питання чомусь дуже насмішило Славка:

-          Як  неформальній молоді боротися з гопниками?

-          Коли мене зустрічали у дворі, я завжди міг знайти спільну мову і жодного разу не отримав у вухо. Та перебивая сміх у залі, додав:

-          Ні, отримував. Але ні від них.

     Одна з студенток вирішила доповнити діскуссію про причини вступу в КМА:

-          Ми вступаємо в Могилянку не задля роботи в інших країнах. Я вступила тому, що тут вільно. Що наша газета, на відміну від інших ВУЗів надрукує мій матреіал таким, як я хочу і ніколи не викине ні слова. (Ще б пак, подумала я – її ж очолює журналіст, який знає що таке ВОЛЯ).

 Я вступила тому, що тут мені в кайф! – Студентку підтримали голоси з залу:

 -   Нам всім тут кайфово!

 -    Я бачу це, -посміхнувся Славко.

 А я подумала: ще не дуже давно у помаранчові дні я випадково почула як сива секретарка Ректора сумно сказала комусь по телефону:

-    Заяви зараз не подавайте. Бачите. Що робиться. Може нас закриють.

     Але молодь перемогла. І все їм – в кайф!

Спасибі тобі, Слава!

 

                                                                                               Даша Кашина.

           

На главную