Площа
Слави

Так почали називати Майдан
Незалежності в ті морозні дні, коли важко було не тільки співати, а навіть
дихати в шарф. Багато годин провів Слава Вакарчук в ці дні на збірній естраді
Майдану.
Тоді ніхто ще не знав, як закінчиться протистояння.
Здавалося, що той Тітанік, як
чомусь назвали телевізійники країну на другому виборному марафоні Кучми – вже
на дні. Навколо – хвилювання та людський потоп. І тільки „Ноїв ковчег”, який
висвітлює на Площі прожектор, колихаєтся над людським морем. Люди простягують
до нього руки – там народні лідери. Зі сльозами в голосі Ю.Тимошенко
звертається до людського моря.
Ці люди мали бойових командирів
і могли б стати армієй. Але стали армієй надії і добра. І очолив її Слава.
Ми бачили як на Банковій вночі
тривав його нескінченний концерт. Як слухали його люди в машинах з російськими
номерами. (В России, доречі, теж «не бездельники и могли бы
жить. Им бы понедельники – взять и
отменить»).
Російськиі машини були обклеєні
статтями з російської газети „Коммерсант”. Це потім ми дізнались про блискучі
статті Панюшкіна, Кісельова та Доренко. А в той час вони слухали Славу
Вакарчука. Навколо стояли намети, горіли вогнища, грілися кавою.
Росіяни знали, що:
«Об огнях, пожарищах,
О друзьях-товарищах,
Где-нибудь, когда-нибудь
Мы будем говорить.»
І вони розповідали: в репортажі Панюшкіна було надруковано: «О том, что здесь обстановка спокойная, люди уверенные в победе, я могу заверить читателей России как очевидец. Меня волнует другое: чтобы не одна гнида не дала провокационного приказа и чтобы никто из ребят не постардал. А сейчас я поднимусть в свой номер гостиницы «Украина» и буду писать статью о том, как здесь классно!».
А голос Слави – лунав. Він був готовий викликати вогонь на себе.
Рідні хвилювалися про всіх, хто на Майдані. Але прожектори висвітлювали як ціль
тільки Славу.
В один з вечорів в Жовтневому
Палаці ми слухали пряме інтервью, яке йшло одночасно з тележурналістом
Кісельовим та колишінм президентом Чехії Вацловом Гавелом, який давав його з
лікарні. Кісельов сказав: „Еще может быть всякий конец. Но перед тем, как
это сделанно - я снимаю шляпу!”.
А голос Слави – лунав.
Вацлав Гавел зауважив:
„Ми боролись з немічним
соціалізмом. А тепер. – я хочу зауважити – молодь веде війну з сильною мафією.
Я враженний!”
А голос Слави – був за вікном
Жовтневого.
І ось він тепер перед нами.
Радник Президента зі справ молоді. Який зійшов не з п’єдесталу, а просто – Славко – друг, брат, бойовий
товариш.
Славу відрізняють три речі: інтелект
європейстька культура Галічини
і
романтизм.
Словом, три в одному.
Для того, щоб відчути, що таке
етика Галічини, яка ще до Другої Світової війни відносилась до Європи, інша ніж
у Східної, наведу приклад. Одне молоде подружжя, яке вже давно живе закордоном
і має двох дітей, згадувало про те, як вони познайомились. Хлопець з Галічини
підійшов у холлі Консерваторії до гарноi
киянки, яка читала росклад і сказав:
- Чи я можу тебе запросити на каву? Так?! Ти
згодна? Чи я тебе цім не скомпроментую?
Чому киянка дуже здивувалась. Так відрізняються наші культури навіть у
кордонах України.
Вчора в Києво-могилянський
академії відбулася зустріч зі співаком під назвою „Майбутне України –
гуманітарний вимір”, яку Славко розпочав словами:
-„Я не буду говорити про
занадто серьозні речі. Бо все одно ви все забудете і підете пити пиво.”
Помітивши, що студенти, зніяковіли, він тонко пом’якшив формулювання:
- „Ну, я б, принаймні, так
зробив!”
Одна з перших записок виступаючему радила: „Славко, забий на все і рідій
життю!”. Він відповів:
- „ Я так і зробив в дев’ятнадцять років. Коли моє
життя ще було чистим листком.
Про життя в нашій країні, Славко радив у всіх справах починати з себе. Щоб
не було так, як то буває: „Батько ходить по хаті у чоботтях, а сина змушує
знимати свої”. Приводив приклади з життя інших країн. Деяки студенти, зовсім як
старічки казали, що нам не треба рівнятись на інші країни. Тоді Слава задав
питання:
- „Чому ви тут вчитесь?”
І з’ясувалось,
що серед причин одна була – виїзд у інщі країни на роботу.
- „Ну от вам і відповідь
відносно інших країн. Та давайте не перетворювати нашу зустріч на лекцію з
філософії. О! Вже переходять на задні ряди цілуватися.”
„Яке пиво ти любиш?” – запитали студенти. „І що тобі подобаєтся в Україні
найбільш?”
- „Ну, звісно, не пиво. Тим
більш, що я не п’ю пива. Якщо п’ю, то чогось міцнішого і „по чуть-чуть”. Наступна записка була такою:
„Дякую за відповідь про пиво”.
Славко:
- О, зав’язалась переписка!
Питання: Чи ти міг би бути продюссером чи меценатом молодого таланту?
-
Так. Я це
роблю. Коли в одній з моїх пісень пою: „Все тобі віддам”, - це вже має
відношення до меценатства, - пожартував співак.
Одне
питання чомусь дуже насмішило Славка:
-
Як неформальній молоді боротися з гопниками?
-
Коли мене
зустрічали у дворі, я завжди міг знайти спільну мову і жодного разу не отримав
у вухо. Та перебивая сміх у залі, додав:
-
Ні,
отримував. Але ні від них.
Одна з
студенток вирішила доповнити діскуссію про причини вступу в КМА:
-
Ми вступаємо
в Могилянку не задля роботи в інших країнах. Я вступила тому, що тут вільно. Що
наша газета, на відміну від інших ВУЗів надрукує мій матреіал таким, як я хочу
і ніколи не викине ні слова. (Ще б пак, подумала я – її ж очолює журналіст,
який знає що таке ВОЛЯ).
Я вступила
тому, що тут мені в кайф! – Студентку підтримали голоси з залу:
- Нам всім тут кайфово!
- Я бачу це, -посміхнувся Славко.
А я
подумала: ще не дуже давно у помаранчові дні я випадково почула як сива
секретарка Ректора сумно сказала комусь по телефону:
- Заяви
зараз не подавайте. Бачите. Що робиться. Може нас закриють.
Але
молодь перемогла. І все їм – в кайф!
Спасибі тобі, Слава!
Даша
Кашина.
